Попередження насильства в сім'ї

                                                                                             Сьогодні дуже часто ми чуємо про те, що насильства в сім’ї не повинно бути. Проте також часто ми чуємо про випадки скоєння насильства чоловіка над жінкою, батьків над дітьми. Найприкріше те, що рамки сімейного насильства виходять за межі дому – і розширюють їх діти, які потерпають від насильства в сім’ї, скоюючи жорстокі вчинки по відношенню до своїх однолітків.

Що таке сімейне насильство?
Ідеальна сім'я уявляється ледь не раєм, в якому можна сховатися від усіх небезпек незнайомого світу. Проте для багатьох сімей реальністю є постійні випадки насильства, а рідний будинок стає небезпечнішим, ніж вулиця. Вірогідність отримати травму від близької людини, іноді набагато вища, ніж від незнайомця. Дуже багато людей стикаються з тим, що удома, за закритими дверима, їх чекає:
 - приниження; 

 - ізоляція від друзів і родичів;

 - реальні фізичні ушкодження або загроза їх отримання; 

 - сексуальне примушення. 

Все описане вище – це приклади домашнього насильства, яке включає насильство з боку друга, партнера, подружні образи і биття, жорстоке поводження з дітьми. Сімейне насильство представлене як фізичними і сексуальними образами, так і психологічним тиском.

Сімейне насильство – це ситуації, що постійно повторюються, коли один з членів сім'ї контролює або намагається повністю підпорядкувати іншого. Сімейне насильство є наслідком мінливого розуміння того, що таке влада, яке веде до спричинення психологічного, соціального, економічного, сексуального або фізичного збитку одному або декільком членам сім'ї.

Існує ціла низка закономірностей, які описують проблему сімейного насильства, яке зустрічається в соціальних групах різного рівня доходів, освіти, релігійних поглядів. Зокрема:
- присутність у стосунках одного виду насильства підвищує вірогідність прояву інших форм сімейного насильства;
- сімейне насильство у всіх його формах включає елементи контролю і придушення з боку того, хто його здійснює;
- сімейне насильство є дуже сильним психотравмуючим чинником і веде до значних змін поведінки і психічного стану потерпілих.

В той же час, сімейне насильство неоднорідне і може бути розділено на цілий ряд специфічних категорій: жорстоке поводження з дітьми з боку батьків, бабусь і дідусів, інших родичів, вітчима або мачухи, партнерів одного з батьків (тобто вони не вступали в шлюб, але можуть проживати разом). Поняття "Жорстоке поводження" включає фізичне насильство, інцест і сексуальне насильство, а також психологічно негативний вплив, що може проявлятися, наприклад, у ігноруванні дитини або залученні до насильства між батьками або іншими членами сім'ї. Дитина не повинна спостерігати акти насильства. У цьому ж ряду знаходиться ситуація, коли дитина постійно спостерігає за насильницькими відносинами між батьками, хоча сама і не є безпосередньою їх жертвою.

Насильство стосовно пристарілих може проявлятися в фізичному, сексуальному і психологічному насильстві, поганоиу поводженні (включаючи ігнорування) з боку дітей, підлітків або дорослих.

Насильство відносно членів сім'ї з обмеженими фізичними і психічними можливостями, може виглядати як ігнорування їхніх життєвих потреб, створення умов, що перешкоджають (або роблять неможливим) їхній повноцінний розвиток, ізоляцію від інших людей.

Насильство відносно шлюбного партнера, проявляється як фізичне, психологічне, економічне і сексуальне насильство. Насильство в шлюбних стосунках може здійснюватися відносно людини будь-якої статі, але практика показує, що в 95% жертвами сімейного насильства стають жінки.

Які органи відповідають за здійснення заходів по попередженню насильства в сім'ї?
- уповноважений орган державної влади з питань попередження насильства в сім'ї, який приймає і розглядає заяви про здійснення насильства в сім'ї і направляє жертви насильства в сім'ї і членів сім'ї, що знаходяться під загрозою насильства, в кризові центри, центри медико-санітарної реабілітації;
- дільничні інспектори міліції і кримінальна міліція у справах дітей (у випадках, коли жертва насильства або особа, відносно якої є реальна загроза насильства в сім'ї, або особа, що зробила насильство в сім'ї, не досягли 18 років);
- органи опіки, що надають допомогу у відновленні порушених прав і захищають законні інтереси неповнолітніх, які мають батьків і стосовно їх здійснено або існує загроза здійснення насильства в сім’ї);
- члени їх сім'ї, що надають психологічну, педагогічну, медичну і юридичну допомогу, а також (за можливості) притулок для тимчасового перебування членів сім'ї, які можуть стати або стали жертвами насильства;
- центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї, де потерпілі перебувають добровільно на якийсь час, який є необхідним для лікування і психосоціальної реабілітації;
- центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, які проводять соціальну інспекцію неблагополучних сімей. Об'єкти інспекції: діти, що знаходяться на обліку в органах внутрішніх справ, діти, що пережили насильство в сім'ї, дорослі члени сім'ї, що перебувають на обліку в наркологічному диспансері, в органах внутрішніх справ.

Заяви і повідомлення приймаються по місцю мешкання потерпілого.

Що є підставою для ухвалення заходів по попередженню насильства в сім'ї?
- заява про допомогу жертви насильства в сім'ї (члена сім'ї, щодо якого є реальна загроза здійснення насильства);
- повідомлення про насильство (загрозу) стосовно неповнолітнього або недієздатного члена сім'ї;
- виявлене жертвою насильства (членом сім'ї, стосовно якого існує загроза насильства) бажання отримати захист від насильства в сім'ї у випадку, якщо повідомлення або заява поступила від жертви особисто.

Як можна попросити про допомогу?
Заяви (повідомлення) про насильство в сім'ї або загрозу його здійснення приймаються за місцем проживання потерпілого органами, перерахованими вище. Структура, в яку поступило повідомлення про здійснення насильства в сім'ї або реальну загрозу його здійснення, розглядає заяву і вчиняє в межах своїх повноважень заходи з попередження насильства в сім'ї. Порядок розгляду заяв і повідомлень про здійснення насильства в сім'ї або реальній загрозі його здійснення затверджується Кабінетом міністрів України.

Для того, щоб відповідні органи почали впроваджувати заходи щодо попередження насильства в сім'ї, потрібно надати особисту заяву про допомогу. У випадках, якщо повідомлення або заява поступило не від потерпілого особисто, він може просто висловити бажання про застосування відповідних заходів із попередження насильства в сім'ї. Крім того, для застосування заходів щодо попередження насильства достатньо повідомлення про застосування насильства в сім'ї або реальну загрозу його здійснення щодо неповнолітнього або недієздатного члена сім'ї. Повідомлення може поступити від будь-якої особи або організації.

Тоталітарна сім’я як джерело домашнього насильства.
Як ми самі виховуємо диктаторів.
Рухаємося до партнерської сім’ї.

Уривки із книги
Валентини Бондаровської
"Що ми можемо зробити, щоб запобігти домашньому насильству".

Всі загальнолюдські проблеми починаються в сім'ї. Організація Об'єднаних Наційпочала і продовжує широку програму руху до процвітаючого демократичного суспільства на всій планеті. Основне гасло Міжнародного року сім'ї — “Побудова найменшої структури демократії в серці суспільства” — було звернене до кожної сім'ї в кожній країні. Воно звернене і до нас, жителів України, країни, що переживає глибоку психологічну кризу, але має всі психоісторичні посилання не тільки для її подолання, але й для підняття над нашою землею смолоскипу особливих взаємостосунків між людьми, особливого зворотнього зв'язку із Землею у філософському, духовному, матеріальному, трудовому контекстах. У всі часи функції сім'ї складалися навколо головної — виховання дітей. Через цю визначальну функцію прокладались шляхи підтримки основ культури, етики, народних звичаїв. В наш час спеціалісти виділяють два основні типи сім'ї — домінаторна (тоталітарна) і партнерська (демократична). Психологи вважають, що суспільства, в яких переважають тоталітарні стосунки в сім'ї, легко можуть стати тоталітарними, а суспільства, в яких переважають партнерські сім'ї, мають більше шансів стати демократичними.

Які ж сім'ї переважають у нас в Україні?

Спочатку давайте познайомимося з психологічними характеристиками домінаторної та партнерської сімей. Експерти ООН з проблем сім'ї, американські психологи Беррі і Дженей Уанхолд провели за завданням ООН спеціальне психологічне дослідження і виділили ознаки домінаторної та партнерської сімей. Наводжу тут основні психологічні характеристики обох типів сім'ї і хочу запропонувати вам, любі читачі та читачки, подумати не стільки про те, до якого типу сім'ї належить та сім'я, де ви виросли, але й про те, яку сім'ю створили ви. Чи є ваша родина малою структурою демократії в серці суспільства? Чи не є ваша сім'я джерелом виховання агресора -- людини, яка може легко когось образити, підняти руку на слабшого?

Що характерне для тоталітарної сім’ї:
• зловживання владою;
• відсутність рівних прав всіх членів родини, особливо дітей;
• наявність в сім'ї суворих правил, які носять примусовий характер;
• кожному члену сім'ї відведена певна роль, одна з них - у відповідності з його статтю, тобто дівчинці можна і потрібно це і це, а хлопчику - зовсім інше, адже він - хлопчик;
• відсутність розподілу обов'язків, пов'язаних із життям сім'ї;
• економічні "труднощі" не розподіляються між членами сім'ї;
• відсутність поваги до особистого життя членів родини та інших людей;
• конфлікти вирішуються за принципом: "один виграв - інший програв";
• члени сім'ї беруть участь в прийнятті рішень;
• батьківські обов'язки не розподіляються :
• дисципліна підтримується за рахунок сили та приниження;
• зроблені помилки не визнаються і пробачення не просять;
• опір будь-яким змінам;
• почуття незахищенності від образливих і насильницьких дій;
• аналіз конфліктів, що виникають, ігнорується;
• майже повністю відсутні сміх та радість, проте присутній страх.

Отже, це — сім'я, в якій проблеми не обговорюються, правила поведінки кожної особи чітко визначені. Наприклад, жінка зобов'язана відповідати за все домашнє господарство, виховання дітей, а ще й досить часто працювати. А справа чоловіка — принести у сім'ю гроші. Він сам визначає — скільки і коли. Діти не мають жодних прав. При вирішенні важливих для сім'ї проблем, в них ніхто не питає, що вони думають. Взагалі вони не мають права на свою власну думку. Що їм робити в домашньому господарстві їх теж не питають. Скажімо: "Ти — хлопчик, тобі сміття виносити, а ти - дівчинка - тобі посуд мити". А може цей хлопчик ненавидить це смердюче сміття, а от посуд він би залюбки мив. Певно, немає сімей, де були б присутні всі ознаки тоталітарної сім'ї. І багато хто з вас, любі читачі, зітхне з полегшенням - в моїй сім'ї все інакше. Але погодьтеся, що багато з того, що психологи відносять до характеристик тоталітарної сім'ї, на жаль є і в наших родинах і, що не кажіть, є в нашому суспільстві. Ми маємо справу з такою системою стосунків і в школі , і на роботі, і в магазині... Правду кажучи, тут дуже багато знайомих нам характеристик нашого життя, життя людини в тоталітарному суспільстві, де вона була визначена, як гвинтик великої машини, або як тріска, яка летить, коли рубають ліс.

Багато хто із спеціалістів вважає, що людина, яка знає структуру сім'ї, здатна маніпулювати будь-якою групою так само, як нею керували в сім'ях. Дослідження особистісних властивостей диктаторів XX століття теж дає привід для думки, що існує прямий зв'язок між структурою їх сімей та властивостями їх особистості, що в структурі сім'ї закладені, в крайньому разі, деякі. Причини їх впливу на людей Еліс Міллер в своїй книзі “Для нашого власного добра: прихована жорстокість у вихованні дітей та корені насильства” пише: “Сім'я Гітлера була точним прототипом тоталітарного режиму. Єдиним грубим абсолютним правителем був батько. З ним не можна було сперечатися. І діти, і дружина були повністю підкорені його воді. Вони повністю залежали від його волі, його настрою, його примх”.

Цікаво, що Керолін Пейн ще в 1925 році в книзі “Неврози нації” писала про можливі наслідки для Німеччини тих обставин, що німецька сім'я за своєю природою авторитарна. Вона писала, що саме в родині, яка знаходиться під владою тоталітарного правителя у вигляді батька, з її жорстким контролем та безумовним підкоренням, відбувається гальмування демократії. Дитина повинна коритися дорослим у всьому. Дітям дозволяється говорити тільки тоді, коли до них звертаються. Дітей не повинно бути видно і чутно.

Давайте замислимося. Які властивості набуває людина в такій сім'ї? До чого звикає? 

До того, що можна іншу людину принижувати. Що звичними стають брудні лайки. Що діти бояться батьків. До того, що в сім'ї тільки одна людина знає, як правильно, і тільки вона приймає рішення. Зрозуміло, що в таких умовах формуються люди, що здатні як до насильства стосовно своїх близьких, так і сторонніх людей. Досвід нашої роботи з жінками, що потерпають від домашнього насильства, свідчить, що в більшості випадків їх чоловіки зростали в тоталітарних домінаторних сім'ях, нерідко були свідками насильства над своїми матерями та .сестрами, сприйняли такий стиль чоловічої поведінки як норму.

Що ж нам робити? Як подолати коло домашнього насильства? Чи можливо це? Виявляється, можливо. У цій брошурі ми “покажемо не тільки ознаки тоталітарної та партнерської сім'ї, а й деякі правила з життя партнерської сім'ї, які допоможуть вам усвідомити права особистості, не дозволяти психологічних травм дітей, долати дитячі страхи, вчити безпечної поведінки, тощо.

Почнемо з того, до якої ж структури сім'ї нам треба наближатися, щоб подолати домашнє насильство?

Мені здається, необхідно наближатися до партнерської, демократичної моделі сім'ї, такої психологічної її моделі, яка нарівні з досягненнями сучасної соціально-психологічної технології відображала б і кращі, психоісторичні досягнення нашого народу, наприклад, традиційне шанобливе ставлення до жінки-матері. Вважаю, що саме на шляху формування демократичних відносин в сім'ї, лежить вирішення багатьох психологічних кризових явищ в нашому суспільстві. Саме в партнерській сім'ї виростуть ті філософи, релігійні діячі, політики, соціальні працівники, менеджери, яких так не вистачає нашому суспільству. Наведу деякі ознаки партнерської, демократичної сім'ї. Тепер, шановні читачі, у вас з'явиться можливість "приміряти" демократичні характеристики на вашу сім'ю і порадіти, якщо ви їх знайдете.

Характеристики партнерської сім'ї:
• кооперативна структура, рівні можливості;
• відсутність секретів та таємниць;
• гнучкі правила розпорядку;
• розподіл економічної відповідальності;
• домашня робота та обов'язки розподіляються на засадах рівноправності;
• повага до особистого життя членів сім'ї;
• основою дисципліни є повага та довіра;
• батьківські обов'язки рівноправно розподілені; 9 зроблені помилки визнаються;
• члени сім'ї відчувають себе в безпеці;
• конфлікти вирішуються;
• члени сім'ї беруть на себе відповідальність за проблеми, які виникають;
• сім'я - це джерело радості;
• діти плануються і є бажаними.

І от уявіть собі, що ми можемо спокійно поговорити між собою про гроші, про наші батьківські обов'язки, про розподіл домашньої роботи та вибрати для себе те, що ми будемо робити без напруги, подолання внутрішнього супротиву. А ще уявімо, що мати чи батько, які помилково нагримали одне на одного, вибачилися. Підемо ще -далі: уявімо, як хтось з батьків вибачився перед дитиною! Дитина цього ніколи не забуде, її повага до батька чи матері зросте. А розв'язання конфліктів без переможця — коли партнери можуть спокійно вислухати один одного та також спокійно пережити,, що в когось є інша точка зору - це ж просто чудово!

Це тільки деякі характеристики демократичної сім'ї. Сподіваюся, що цього достатньо для того, щоб подумати про свою сім'ю, про становище в ній жінки, дітей, про те, чи всі члени сім’ї користуються рівними правами. Мені хотілося показати, що багато знаходиться в наших руках, що знання і бажання самому формувати і відстоювати своє право бути щасливим і успішним, багато в чому залежить від нас самих.

Існує багато досягнень сучасної психологічної науки І технології, користуючись якими можна реально допомогти собі і своїм близьким, людям навколо нас не просто виживати, а бути щасливими.

Проблема насильства щодо жінок

На шляху утвердження статевої рівності в суспільстві, в різних його організаційних структурах, забезпечення прав та основних свобод людини суттєвою перешкодою є насильство, Як соціальний феномен воно інтегроване в культуру народів багатьох країн світу.

Найбільш потерпають у суспільстві від насильства, як правило, жінки. Останнім часом світове співтовариство приділяє цій проблемі багато уваги: зокрема, прийнято Декларацію про ліквідацію насильства щодо жінок, проведено Четверту Всесвітню конференцію зі становища жінок у Пекіні та інші заходи.

У спеціальному документі під назвою "Платформа дій", прийнятому на згаданій конференції, зазначено: "Форми насильства за ознакою статі, зокрема такі, як побиття, домашнє насильство, сексуальна наруга, сексуальне рабство та експлуатація, міжнародна торгівля жінками й дітьми, примушування до повійства, сексуальні домагання, насильство, зумовлене культурними забобонами, расизмом і расовою дискримінацією, ксенофобією, порнографією, етнічною чисткою, збройними конфліктами, іноземною окупацією, релігійним та антирелігійним екстремізмом і тероризмом, є несумісними з гідністю і цінністю людської особистості, з ними необхідно боротися і викорінювати їх. Слід виступати проти будь-яких порушень прав жінки у сучасному суспільстві. Основну роль у цій боротьбі має відігравати уряд, його дії повинні бути скеровані на вироблення чіткої стратегії антинасильницької діяльності у загальнодержавному масштабі, на запобігання будь-яких проявів насильства щодо жінок в особистому й суспільному житті".

Проблема насильства щодо жінки є надзвичайно актуальною і для України. Без подолання цього згубного явища у суспільстві неможливо створити сприятливі умови для самореалізації людини, вільного її волевиявлення, розвитку паритетної демократії, реалізації принципу рівних прав, свобод і можливостей для жінок і чоловіків.
Статистика останніх років є невтішною: протягом лише одного 2009 р. в Україні було зареєстровано 782 зґвалтування. Це при тому, що, як стверджують юристи, у правоохоронних органах реєструється лише десята частина випадків згвалтування. Здебільшого різні види насильства щодо жінок і дівчат, особливо домашнє сексуальне та психологічне, залишаються "прихованими". На жаль, на тлі загального зростання злочинності в країні злочини, скоєні на сексуальному грунті, розкриваються дедалі рідше. 

Через відчуття, сорому, яким супроводжуються будь-які види домашнього насильства, а також певні традиції жінки стримуються повідомляти про акти насильства щодо них. Відтак зменшується кількість зареєстрованих фактів подібних злочинів, ускладнюється процедура захисту жінок.

У матеріалах Пекінської конференції зазначається, що під терміном "насильство щодо жінок" слід розуміти будь-який здійснений на підставі статевої ознаки акт насильства, який може завдати шкоди фізичному, статевому чи психологічному здоров'ю жінки або страждання. Це також погрози здійснити подібний акт, примушування або свавільне обмеження свободи жінки у суспільному та особистому житті.
Розрізняють насильство в сім'ї та насильство в суспільстві. Обидва види насильства поділяють у свою чергу на фізичне, статеве, психологічне. Насильство в сім'ї може набувати таких форм, як нанесення побоїв, сексуального примусу дівчат, зґвалтування жінок, надмірної фізичної експлуатації, постійних образ та знущання. Насильство в суспільстві — це різні форми зґвалтування, статевого домагання та залякування на роботі, у навчальних закладах та інших громадських місцях, торгівлі жінками; примушування до повійства.

За радянських часів проблема сімейного насильства замовчувалася взагалі, адже у взірцевій "радянській сім'ї" його просто не могло існувати. Як не могли існувати й сексуальні домагання (наприклад на роботі), які ображають та дискримінують жінку, Повсякденне життя свідчить, що майже кожна жінка протягом свого життя хоча б раз, а стикається з небажаними сексуальними домаганнями. Для порівняння — з чоловіками це трапляється в чотири-п'ять разів рідше.

Таким чином, проблема насильства щодо жінок тривалий час залишалася поза спеціальною увагою науковців — соціологів та психологів. Частково її торкалися у своїх дослідженнях лише фахівці з кримінальних справ.
Сьогодні ситуація поінформованості суспільства з питань статевого насильства — як на фаховому, так і на побутовому рівні — суттєво не змінилася, Скажімо, сімейне насильство продовжує розглядатися як один з видів загального насильства.

Ініціаторами насильства у сім'ях є переважно чоловіки. Вони порівняно з жінками більш схильні до здійснення тяжких актів насильства (побиття, використання вогнепальної та холодної зброї). Насильство, здійснюване чоловіком, потенційно більш небезпечне для об'єкта насильства. Чоловік може завдати жінці тяжких тілесних ушкоджень. Акти насильства, вчинені чоловіком, мають тенденцію повторюватися. Часто вони скоюються стосовно вагітних жінок.

Жінка набагато більше залежна від сімейних обов'язків. Часто вона позбавлена альтернативи свого існування і змушена миритися з насильницькою поведінкою чоловіка. Щоправда, ініціатором сімейного насильства може виступати й сама жінка, хоч таких випадків втричі менше. Проте наявність у жінки схильності до насильства примушує переглянути традиційне сприйняття цього явища як суто жіночої проблеми.

За даними дослідження, дискримінація жінок в Україні найчастіше відбувається у сім'ї, незважаючи на те., що саме сім'я має емоційно підтримувати своїх членів, забезпечувати їм відчуття психологічної захищеності. Існує дискримінація жінок й в інших суспільних сферах.

 Важко переоцінити значення сім'ї і дітей у житті кожної жінки. Хороша сім'я зі стабільними стосунками і здорові діти для більшості жінок є символом власного щастя і добробуту. В умовах економічної та соціальної кризи саме сім'я мала б стати для людини надійним притулком, захистом від зовнішніх стресів, саме в сім'ї вона мала б знаходити підтримку й опору в житті. Однак реальна ситуація, ж засвідчують дані опитування, на жаль, є іншою. Найбільша кількість конфліктів виникає саме в сім'ї: між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, Сім'я виявилася більш конфліктним середовищем, ніж вулиця, транспорт, сфера професійної діяльності. Деякі конфлікти в сім'ї завершуються прямим посяганням на недоторканність та фізичним насильством щодо жінок (побої, тілесні ушкодження тощо). Отже, саме сім'я під час суспільних криз стає місцем, де людина висловлює своє невдоволення життєвими негараздами, скаржиться, виявляє свої негативні емоції. 

Як зазначалося, проблема домашнього насильства протягом тривалого часу замовчувалася і не знаходила адекватного відображення у засобах масової інформації. Тому в свідомості людей міцно вкорінився ряд стереотипних уявлень (міфів) про причини та особливості прояву актів насильства щодо жінок, у тому числі насильства сімейного. На прикладі п'яти інтерв'ю, взятих у жінок, які зазнали чи зазнають фізичного насильства з боку чоловіків, розглянемо деякі з міфів про домашнє насильство.

Викликає занепокоєння те, що багатьом опитуваним жінкам розлучитися з чоловіком заважає величезна морально-психологічна втома. Вони внутрішньо готові до розриву, цілком усвідомлюють своє становище, проте не мають сил діяти. Цим жінкам потрібна, стороння допомога, консультації спеціалістів—психологів, юристів, підтримка мудрих, досвідчених людей. Всі опитувані схвалюють ідею існування консультаційних центрів для жінок, які перебувають у кризовому стані.

Досить часто жінки намагаються виправдати власну пасивну позицію, спираючись на поширений стереотип про те, що саме слабкість прикрашає жінку, вона й не повинна бути сильною. Згідно з такою патріархальною думкою жінці відводиться одвічна роль страждальниці.

Формально в Україні жінки, що зазнали насильства, захищені законодавством України. Кримінальний кодекс України передбачає відповідні покарання. Однак правоохоронні органи в усьому світі, в тому числі в Україні, утримуються від втручання в з'ясування сімейних стосунків або у так звані сімейні справи. У Кримінальному кодексі України немає спеціальних статей, які передбачають відповідальність за домашнє насильство. Щодо згвалтування дружини, воно взагалі належить до категорії кримінальних дій, До того ж, серед населення, особливо серед чоловічої його частини, й досі поширене уявлення, що побиття дружини — органічна складова сімейного життя.

Найтривожніше те, що жінки, які зазнавали побоїв у сім'ї, не вбачають у насильницьких діях свого чоловіка справжнього прихованого мотиву: панувати над жінкою, підкорити її своїй волі, Агресію чоловіків, як вже зазначалося, жінки пояснюють розладнаною алкоголем психікою. Отже, стверджується гіпотеза про повну неосвіченість жінок у питаннях психології міжстатевих стосунків, справжніх причинах насильства щодо жінок з боку чоловіків.

Дослідження засвідчують, що доволі поширеною формою насильства щодо жінок, особливо молодих, є сексуальні домагання та примус. Сексуальним домаганням вважається будь-яка небажана для жінки сексуальна увага з боку чоловіка, яку жінка через певні причини змушена терпіти. Форми сексуального домагання можуть бути найрізноманітнішими. Це — брутальні поплескування, непристойні натяки, завуальовані пропозиції сексуального характеру, наполегливі призначення побачення, спроби зґвалтування.

Необхідно відрізняти сексуальні домагання від сексуального примусу. Сексуальні домагання можуть відбуватися за будь-яких обставин, деінде (в громадському транспорті, на вулиці тощо). Сексуальний примус трапляється, як правило, тоді, коли чоловік має владу над жінкою (коли вона через певні обставини не може чинити належного опору). Найчастіше "сприятливі" для цього ситуації виникають на роботі або за місцем навчання, коли чоловік, який схиляє жінку до інтимних стосунків — начальник, колега, потрібний клієнт, викладач. Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність за "спонукання жінки до вступу в статевий зв'язок з особою, стосовно якої жінка матеріально чи по службі залежна". За цей злочин передбачено покарання у вигляді позбавлення волі терміном до одного року або виправних робіт протягом року. Однак жіноче населення України фактично не знає про існування цієї норми й дуже рідко використовує її на свій захист,

Будь-яка сексуальна увага викликає у жінки незручність і неспокій. Коли це стається на роботі, під загрозою опиняється саме перебування її на даному робочому місці. Відмова і пручання з боку жінки можуть призвести до різних дисциплінарних, матеріальних покарань, коштувати їй роботи. Дослідження показали, що 50% жінок зазнавали сексуального домагання на роботі, до того ж 8% з них — неодноразово.

Результати досліджень американських соціологів свідчать, що часом суб'єктом сексуальних домагань є й сама жінка, скажімо, жінка-начальник. В Україні подібні опитування не проводилися, тому невідомо, наскільки це явище у нас поширене.

Особливо важко жінкам і дівчатам, що працюють у сфері послуг, де відповідно до своїх професійних обов'язків вони мають бути привітними і приязними, Адже це хороший привід дорікнути їм за надмірне кокетування і провокативні дії стосовно чоловіків.

Слід пам'ятати, що сексуальні домагання можуть виникати не лише внаслідок суто емоційного бажання або закоханості. У найбільш агресивній формі вони є бажанням дати зрозуміти жінці де її місце, прагненням підкорити її своїй чоловічій волі. У повсякденному житті прийнято, на жаль, поблажливо ставитись до фактів сексуальних домагань, виправдовуючи дії чоловіків їх "природою". Не існує ні правових норм, ні механізмів, спрямованих на усунення цього явища. Скажімо, федеральними законами США передбачено кваліфікацію певних форм поведінки людини ж вияв сексуального насильства або сексуального домагання на робочому місці. Воно може відбуватися у різних формах: вербальній (висловлювання сексуального змісту, непристойні коментарі або пропозиції, наполягання на побаченні, посвистування або відповідні звуки) та невербальній (непристойні жести, у тому числі підмигування; пильне відверте або приховане (але постійне) розглядання; вивішування в робочих приміщеннях плакатів або малюнків сексуального характеру).

Внаслідок сексуальних домагань жінки часто змушені залишати місце роботи, оскільки відмова вступити в інтимні стосунки з начальником унеможливлювала нормальні робочі стосунки. Жінка, що опиняється в такій ситуації, страждає двічі — з одного боку, від сексуальних домагань, з другого — від втрати під час фінансової скрути роботи. В українському законодавстві, у тому числі трудовому, статей, в яких передбачалася б відповідальність за сексуальні домагання на роботі, взагалі немає.

Мало хто в Україні знає, що оголошення про прийом на роботу із зазначенням віку, статі, зовнішності, якими рясніють сьогодні рекламні шпальти газет, суперечать ст. 22 Кодексу законів про працю України. Адже це прямий заклик не лише до виконання певних службових обов'язків, а насамперед до надання сексуальних послуг.

Досить часто сексуальне домагання переростає у зґвалтування, найтяжчими наслідками якого є не так фізичні, як психічні травми. Фізичні травми виліковуються, а психічний стрес, що виникає внаслідок сексуального насильства, може. деформувати особистість потерпілої, вплинути на її психічний стан, сферу інтимно-особистісних і шлюбних стосунків. Навіть у дорослих жінок зґвалтування може призвести до істеричного неврозу, нав'язливого страху, психогенної депресії. Таке трапляється більш як з третиною зґвалтованих жінок. Згодом практично в усіх випадках у жінок розвивається аноргазмія, а також страх перед сексуальними контактами.

У більшості випадків потерпілі залишаються без спеціальної допомоги психологів та психіатрів. Навіть працівники правоохоронних органів під час розгляду справ про зґвалтування схильні перекладати вину зі злочинця на жертву. Потерпілу у випадках згвалтування досить часто звинувачує громадська думка: вбрана з викликом, пізно йшла вулицею. За даними опитування, 48% чоловіків та 36% жінок вважають, що жінка сама може провокувати прояви насильства щодо неї. Це, до речі, ще один зі стереотипів, який ставить жінку в нерівне становище з чоловіком.

Не завжди легко встановити, чи зґвалтування є наслідком прагнення задовольнити сексуальну потребу, чи прагнення до жорстокості та насильства, чи обох цих прагнень. Поширенню у масовій свідомості уявлення про сексуальне життя як синтез еротики та насильства сприяють різноманітні аудіовізуальні засоби масової комунікації, зокрема порнографічна продукція. Боротьба з порнографією в різних країнах є важливим етапом на шляху викорінення насильства та жорстокості щодо жінки.

Хоча Україна проголосила себе відкритим суспільством, широка громадськість проблему насильства стосовно жінок, особливо сексуального, поки що оминає увагою. Не створено, ніяких органів соціального контролю у сфері сексуального насильства. Цим займаються лише правоохоронні органи. Завдання останніх полягає здебільшого у тому, щоб покарати злочинця, а не допомогти потерпілій вийти з психологічного стресу, викликаного злочином.

Очевидно, необхідно вивчати та наслідувати досвід західних країн, де останнім часом активно розбудовуються мережі центрів допомоги дітям та жінкам, що зазнають сексуального насильства. Як правило, ці центри утримуються на спонсорські кошти та завдяки діяльності ентузіастів — громадських працівників. Реабілітаційні центри реально допомагають жінкам та дітям, а також проводять велику профілактичну роботу щодо запобігання різним формам насильства, пропагують різноманітні засоби боротьби з ним.

Домашнє насильство над дітьми: його види та наслідки

Жорстоке поводження з дітьми і зневага їхніми інтересами можуть мати різні види і форми, але їх наслідками завжди є серйозний збиток для здоров'я, розвитку і соціалізації дитини, нерідко й загроза її життю чи навіть є причиною смерті.

Фізичне насильство - нанесення дитині батьками чи особами, що їх заміняють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, що завдають збиток здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, штовхань, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими сигаретами, у вигляді укусів і з використанням усіляких предметів як знаряддя бузувірства. Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних засобів чи медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем), а також спроби удушення чи втоплення дитини. У деяких родинах як дисциплінарну міру використовують різні види фізичного покарання - від потиличників і ляпанців до пороття ременем. Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.

Сексуальне насильство чи спокуса - використання дитини (хлопчика чи дівчинки) дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди. Сексуальне насильство включає статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти із статевими органами. До сексуального розбещення належать також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб.

Психічне (емоційне) насильство - постійна чи періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження її людського достоїнства, обвинувачення її в тому, у чому вона не винна, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насильства належать також постійна неправда, обман дитини.